Історія компанії
“Своя пасіка” - це компанія, яка зберігає та передає знання та традиції раціонального бджільництва протягом чотирьох поколінь. Історія компанії - це історія щирості та доброти до людей, працьовитості та стійкості до труднощів, любові до справи та рідного краю.
Історія “Своєї пасіки” почалася близько 1880 року, після скасування кріпосного права на теренах сучасної України. Ця подія дала селянам можливість реалізовувати власні ідеї та проекти.
Саме в другій половині XIX століття молоде подружжя Гребенників надихнулися ідеями першої в Європі Школи бджільництва Петра Прокоповича і зловили свій перший рій бджіл. Так було започатковано родинну пасіку.
Засновник родинної пасіки Тихон Гребінник. 1918 р.
Син Йосип з онуком Юрієм. 1963 р.
Син Тихона Йосип на пасіці. 1963 р.
Онук засновника пасіки Юрій. 1966 р.
Правнук Михайло (в колясці) разом зі своїми батьками на пасіці. 1978 р.
Тихон та Наталія Гребенники мали трьох синів та доньку. В ті часи пасіка була гарною підмогою, але не єдиним родом діяльності родини. Після 1920 року сім'я отримала від громади села дозвіл на будівництво млина на річці Камишин. Приблизно через рік млин дав перше борошно.
Добра слава про млин Гребенників швидко ширилася. Селяни з сусідніх сіл щодня привозили зерно. А поки вони чекали на борошно, щира господиня Наталія пригощала їх обідами з обов’язковим десертом - медом.
Обслуговування греблі та млина займало багато часу у родини Гребенників. Але величезна працьовитість дозволяла приділяти достатньо уваги й улюбленій справі - бджільництву.
Млин, пасіка та ставок з рапанами дозволили родині пережити важкі трагічні 1932 - 1933 роки Голодомору. І при цьому, вони ще й допомагали односельцям.
Але, на жаль, знайшлися люди, в яких добра слава працьовитих Гребенників викликала заздрість. І в 1930-ті роки родина потрапила під жорнова радянської колективізації. Млин було націоналізовано, а Гребенників примусово переселено до Середньої Азії.
На щастя, заслання тривало недовго, і вже немолодим Тихону та Наталії з чотирма дорослими дітьми вдалося досить швидко повернутися на рідну Україну. Радянська тоталітарна машина душила на корені будь-яку особисту підприємницьку діяльність, тому розміри пасіки після повернення із заслання довелося значно скоротити. Дозволялося залишити лише ту кількість вуликів, що була необхідна для потреб однієї родини. Але це дозволило зберегти і передати далі накопичені знання з практичного бджільництва.
Старші пасічники допомагають молодому поколінню в період медозбору.
Михайло Гребінник зі своєю дочкою.
Михайло Гребінник на пасиці.
Дружина Михайла Марина та дочка Соня на ярмарку меду.
Після смерті Тихона Гребенника його справу очолив старший син Йосип. Надзвичайно неординарна, талановита та працелюбна людина, визнаний серед односельців авторитет, майстер на всі руки та раціоналізатор. У 1946 році інженерний та винахідницький таланти Йосипа знаходять належне застосування - він очолює механізацію Новоалександрівського кінного заводу, а також керує електрифікацією та радіозабезпеченням села Новоалександрівка.
Однак відповідальна, майже цілодобова служба не змусили закинути улюблену справу. “Ці маленькі працівники, чия робота підкорена абсолютно природному прагненню до ідеального, надихають мене. Насправді, в оточенні їх ділового жужання, я по-справжньому відпочиваю та відновлюю сили. А ще знаходжу натхнення для нових рішень”, - так говорив про бджіл Йосип Гребенник.
Отже, скарбничка знань про бджільництво не тільки не була втрачена, а й постійно систематично поповнювалася для того щоб згодом перейти до сина Йосипа - Юрія.
Падіння радянського тоталітаризму в 1990 році надало свободу приватній підприємницькій діяльності. В родини Гребенників з’явилася можливість знову займатися улюбленою справою, бджільництвом, головним бізнесом родини. Наразі Юрій Гребенник, бадьорий 74-річний чоловік, разом зі своїм сином Михайлом завзято опікується пасікою.
Сповнений бджолярського оптимізму Михайло Гребенник інвестує свої зусилля в “солодку” справу своїх дідів та прадідів. Пасічник працює над розвитком виробництва, але при цьому пильно стежить за тим, щоб всі основні процеси залишалися традиційними і відповідали визначенню крафтовості, теплоти, справжності. Саме завдяки ентузіазму Михайла було створено торговельну марку “Своя пасіка”, якість продукції якої вже встигли оцінити поціновувачі меду на теренах України.
“Своя пасіка” - як частина великої історії бджільництва.
1798 - Нащадок українського козацького роду Петро Прокопович почав займатися бджільництвом. Він вивчає біологію бджолиної сім’ї, намагається вдосконалити методи бджільництва.
1814 - Петро Прокопович створив перший в світі розбірний рамковий вулик і започаткував раціональне бджільництво.
1828 - Під керівництвом Прокоповича, на теренах України відкрито першу в Європі Школу пасічників.
1839 - Пасіка Прокоповича стає найбільшою в світі: він мав понад 10,000 бджолосімей. Петро Іванович - офіційний постачальник меду до імператорського двору Миколи І.
1880 - Послідовники вчення Прокоповича Тихон та Наталія Гребенник ловлять свій перший рій бджіл і започатковують власну пасіку.
1920 - 1950 - Родина Гребенників робить значний внесок в розбудову інфраструктури рідного села. Вони будують млин, проводять електрику та радіо.
2000 - Естафету збереження традицій раціонального бджільництва перехоплює правнук Тихона та Натаії, Михайло Гребенник. Він створює торговельну марку “Своя пасіка”.